Прилуцька міська рада

Лише сильним дано право на безсмертя

У час, коли Україна виборює свою волю й незалежність, свою цілісність і єдність, жителі Прилуччини не стоять осторонь. З перших днів проведення антитерористичної операції тисячі наших мужніх земляків відстоюють свободу власної держави. Вони гідно несуть службу у лавах Збройних Сил та Національної гвардії України, у прикордонних військах, батальйоні спецпризначення «Чернігів», добровольчих формуваннях. Нам є ким пишатися. Та, на жаль, і є за ким сумувати.

Кращі сини Прилуччини не повернувся з поля бою неоголошеної війни на сході України.

Ця сторінка — краплина у морі всенародної шани і пам’яті.

Ми бережемо спогади про кожного з героїв. І низько схиляємось перед величчю їх подвигу.

Вічна слава! Герої не вмирають!

Джевага Сергій Олександрович

Народився 28 вересня 1971 року у місті Прилуки Чернігівської області.

1988 року закінчив Прилуцьку ЗОШ № 2. Навчався у Київському Державному університеті телекомунікацій. З 1991 року — електромеханік Прилуцького центру електрозв'язку.

Джевага Сергій Олександрович — солдат резерву Збройних сил України.

Після початку бойових дій пішов добровольцем. Командир мінометного розрахунку, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».

Ранком 29-го серпня 2014-го загинув під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла. Їхав у «Газелі» в складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з села Многопілля до Червоносільського. Під час обстрілу колони загинув разом з Бризом та Детройтом. Тіло на той час не було знайдене.

У вересні 2018 року за результатами ДНК-екперстизи тіло Сергія Олександровича Джеваги ідентифікували.

ДЖЕВАГУ Сергія Олександровича поховали 4 жовтня 2018 року на “Алеї Героїв” (цвинтар Горова Білещина м.Прилуки).

Нагороди: За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни - нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.3.2015, посмертно).

Деркач Сергій Павлович

Народився 11 грудня 1973 р. у м. Івано-Франківську.

Закінчив середню школу №12 у м. Прилуки та Прилуцьке медучилище. У 1998 році закінчив Харківський військовий університет за спеціальністю «Метеорологічне забезпечення».

З червня 1998 року проходив службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України.

30 грудня 2013 року майора Сергія Деркача призначили на посаду заступника командира 3-го танкового батальйону по роботі з особовим складом 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (селище Гончарівське Чернігівського району).

30 липня 2014 року С. Деркач разом з водієм роти матеріально-технічного забезпечення В. Моісеєнком автомобілем доставляли набої та продукти харчування на блокпост під Луганськом. Біля села Шишкове Слов’яносербського району машина потрапила на замаскований фугас й підірвалась. У результаті вибуху здетонували боєприпаси, що перевозилися в автомобілі. Обидва воїни загинули миттєво.

Загинув Сергій 30 липня 2014 року у зоні проведення антитерористичної операції.

Похований на кладовищі міста Прилуки Чернігівської області.

Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Безгубченко Сергій Борисович

Народився 7 січня 1989 року у селі Сухополова Прилуцького району Чернігівської області.

У 2006 році закінчив 11 класів Сухополов'янської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Призваний до Збройних Сил України 19 березня 2014 року у військову частину А 1815 (селище Гончарівське Чернігівського району.

Загинув в ніч з 3 на 4 вересня 2014 року біля села Дмитрівка Луганської області під час обстрілу.

Похований у селі Сухополова Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Лавренчук Віктор Іванович

Народився 7 жовтня 1986 року у місті Дьйор (Угорщина).

З 2004 по 2006 рік проходив військову службу у Військово-морських силах України.

Навчався у Прилуцькому агротехнічному коледжі. Працював на робітничих професіях у сфері будівництва.

До Збройних Сил України призваний із першою хвилею мобілізації у березні 2014 року.

Проходив службу у складі військових частин, які здійснювали охорону кордону з РФ на одному з блокпостів у північних районах Чернігівської області.

У червні 2014 року військова частина була передислокована у зону АТО.

Старший солдат, старший навідник мінометної батареї військової частини А 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району).

Під час одного з боїв отримав кульове поранення.

У листопаді 2014 року В. Лавренчук перервав 30-денну відпустку, дізнавшись, що їх військова частина передислоковується у район донецького аеропорту. Відразу прибув до місця несення служби.

Загинув 8 грудня 2014 року під час артилерійського обстрілу у районі селища Піски (Донецький аеропорт) Ясинуватського району Донецької області.

Похований у селі Рудівка Прилуцького району Чернігівської області.

Бойко Валентин Анатолійович

Народився 4 серпня 1979 року у місті Прилуки Чернігівської області.

Закінчив Прилуцьку ЗОШ I-III ступенів № 3 та Чернігівське професійне училище № 5. Працював залізничником.

У березні 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України.

Сержант, командир мінометного розрахунку військової частини А 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району).

Похований у місті Прилуки Чернігівської області.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Потієнко Анатолій Юрійович

Народився 13 серпня 1983 року у селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області, з 2008 року проживав у селі Валки Прилуцького району Чернігівської області.

У 1998 року закінчив Городищанську неповну середню школу Коропського району.

З 1998 року розпочав свою трудову діяльність у рідному селі у ТОВ «Дружба».

У 2001 році був призваний до лав Збройних сил України, службу проходив у складі Внутрішніх військ МВС України у м. Києві. Після служби в армії юнак повернувся працювати у рідне село.

З 2008 року працював у селі Валки Прилуцького району у місцевого фермера.

Призваний до лав Збройних Сил України Коропським районним військовим комісаріатом 31 березня 2014 року до військової частини А 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району).

23 серпня 2014 року Анатолій Потієнко був направлений у зону АТО.

Службу проходив у складі кулеметної обслуги механізованої роти мехбатальону 72–ї механізованої бригади.

Загинув 7 січня 2015 року від снайперського вогню під час бою у районі села Новогнатівка Волноваського району Донецької області.

Похований у селі Валки Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 76 від 1 березня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Міхнюк Олег Іванович

Народився 27 жовтня 1965 року у селі Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. У 1984–85 роках брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. Отримав два поранення. Кавалер двох орденів Червоної Зірки та медалі «За відвагу».

Активно займався громадською роботою Один з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА), заступник голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації ветеранів та військово-патріотичного виховання молоді За плідну роботу по патріотичному вихованню молоді був нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1999) та ІІ ступеня (2004).

Активний учасник Революції Гідності. Сотник 8-ї сотні Майдану.

З початком військової агресії проти України пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Сержант, командир «афганської» роти.

Загинув 20 серпня 2014 року біля селища Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області.

Похований у місті Києві.

Указом Президента України № 660 від 21 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Указом Президента України № 494 від 21 серпня 2015 року «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Матяш Григорій Володимирович

Народився 15 червня 1989 року у місті Прилуки Чернігівської області. У 1991 році, разом з батьками, виїхав для постійного проживання до міста Києва. До 8-го класу навчався у ЗОШ І-ІІІ ступенів № 211 з англійським напрямком, далі продовжив навчання у школі № 240 міста Києва.

У 2006 році втупив на навчання до Київського суднобудівельного коледжу, але за спеціальністю не працював.

Захоплення ковальським мистецтвом переросло у професію. Григорій Матяш став відомим ковалем-реконструктором школи традиційного ковальства. Його роботи високо цінувалися колекціонерами. Учасник багатьох Всеукраїнських фестивалів ковальського мистецтва: «Ковальська Весна», «Гамора — 2015» та інших.

Працював у Центрі традиційного ковальського ремесла музею народної архітектури і побуту «Пирогів».

Член добровільної громадської організації бойових мистецтв «Спас». Учасник Революції Гідності, після початку російської агресії, одним з перших вступив на військову службу.

Молодший сержант міліції полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління МВС України у Дніпропетровській області.

Загинув 31 липня 2015 року під час мінометного обстрілу у районі села Піски Ясинуватського району Донецької області.

Указом Президента України № 573 від 10 жовтня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований у місті Прилуки.

Манжола Віктор Іванович

Народився 25 лютого 1965 року у селі Канівщина Прилуцького району Чернігівської області.

Мобілізований до лав Збройних Сил України весною 2015 року, з 26 травня того ж року перебував у зоні проведення АТО, потім вступив на військову службу за контрактом.

Солдат 30-ї окремої механізованої бригади (м. Новоград-Волинський Житомирської області). Помер 29 вересня 2016 року від серцевої недостатності у розташуванні військової частини у районі села Трудівське Волноваського району Донецької області.

Похований у місті Прилуки Чернігівської області.

Задорожній Віктор Володимирович

Народився 13 березня 1978 року в с. Ковтунівка, Прилуцького району, Чернігівської області, українець.

В 1993 році закінчив 9 класів Дубовогаївської школи, після чого навчався в Дігтярівському професійному училищі.

З 01 грудня 1996 року був призваний до лав Збройних Сил України на строкову службу (в/ч Д-0050, стрілок). З 26 травня 1997 року був переведений до в/ч Д-0140, з березня по червень 1998 року – командир відділення.

Мобілізований до Збройних сил України 11 лютого 2015 року.

Загинув 25 жовтня 2015 року в селі Кам’янка Ясинуватського району Донецької області неподалік траси Слов’янськ – Донецьк.

Похований в с. Дубовий Гай.

Саник Олег Володимирович

Народився 21 липня 1980 року у селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області.

У 1997 році закінчив Прилуцьку ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6, продовжив навчання у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі на відділенні «обслуговування установок та систем газопостачання».

З 2002 року працював в АТ «Укргазбуд» будівельне управління № 1, згодом у ТОВ «Агрокім».

У 2000-2005 роках навчався на заочному відділенні Івано-франківського університету нафти і газу.

Був мобілізований 29 січня 2015 року, під час четвертої хвилі мобілізації.

Військову службу проходив у складі в/ч В0849 72-ої окремої механізованої бригади на різних посадах, демобілізований 31 березня 2016 року.

З 31 січня 2017 року продовжив службу у Збройних Сил України за контрактом.

Солдат за контрактом, командир бойової машини 72-ї окремої механізованої бригади (м. Біла Церква Київської області).

З 2 лютого 2017 безпосередньо виконував завдання на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони у районі проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Загинув 12 квітня 2017 року під час мінометного обстрілу на взводно-опорному пункті 8-ої механізованої колони 3-го механізованого батальйону в/ч В0849 72-ої окремої механізованої бригади у районі шахти «Бутівка» міста Авдіївка Донецької області.

Похований у селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області.

Указом Президента України від 22 травня 2017 року № 138 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

МАСЛОВ Віктор Олегович

Маслов Віктор Олегович народився 11 листопада 1968 року в м. Прилуки Чернігівської області, з 2005 року проживав в с. Даньківка Прилуцького району Чернігівської області, українець.

Освіта повна середня, закінчив Прилуцьку середню школу №5. Після її закінчення навчався в СПТУ №8 смт. Ладан Прилуцького району.

У 1986 році був призваний на військову службу, яку проходив в Афганістані. У 1988 році демобілізувався.

Після служби в армії працював різноробочим на будівництві, деякий час в СТОВ «Цукровик» Прилуцького району.

У листопаді 2016 року був призваний на військову службу Прилуцьким об’єднаним військовим комісаріатом і служив за контрактом у 25-й десантно-штурмовій бригаді гранатометником-розвідником.

Загинув у Донецькій області під час виконання військових обов’язків внаслідок снайперського вогню 28 листопада 2017 року.

Похований у м. Прилуки Чернігівської області.

Указом Президента України від 26 лютого 2018 року № 42 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Єгоров Валерій Ігорович

Валерій Єгоров народився 17 грудня 1989 року в м.Прилуки Чернігівської області.

Після навчання у ЗОШ І-ІІІ ступеня № 7 міста Прилуки у 2008 році закінчив Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка та здобув спеціальність педагог-організатор.

У 2013 році закінчив Національний педагогічний університет ім.М.П. Драгоманова.

19 березня 2014 року, під час проведення першої хвилі мобілізації, добровольцем пішов на фронт. Проходив військову службу за контрактом, брав участь у проведенні АТО.

25 грудня 2015 року втретє підписав контракт на проходження військової служби.

Сержант, командир розвідувального відділення розвідувального взводу 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 19 лютого 2018 року від отриманого поранення у праву скроню. Під час виконання бойового завдання група В. Єгорова потрапила під обстріл з АГС-17 у районі села Піски Ясинуватського району Донецької області.

Похований у м.Прилуки на кладовищі Новий Побут.

Указом Президента України від 6 квітня 2018 року № 98 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку.