13 липня 2015
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Чинним трудовим законодавством передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної творчої праці шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або із фізичною особою.
Статтею 21 Кодексу Законів про працю визначено, що трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 24 Кодексу Законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. До 01.01.2015 року трудовий договір вважався укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи..
Із 01.01.2015 року відповідно до ч.3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування і адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Державну фіскальну службу України) про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановю Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року № 413 установлено що повідомлення про прийнятого працівника на роботу подається власником підприємства , установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою до Територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування . Додатком до цієї постанови визначена сама форма повідомлення . Повідомлення повинне бути направлено до територіальних органів ДФСУ одним із таких способів: засобом електронного зв’язку із використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису, на електронних носіях разом із копією в електронній формі, на паперових носіях, якщо трудові догвори укладені не більше ніж із п’ятьма особами.
Із 01.01.2015 року із Кодексу Законів про Працю України виключено ст.. 24-1, яка зобов’язувала фізичну особу-підприємця у тижневий строк з моменту фактично допущення працівника до роботи зареєструвати укладений з працівником трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.. Натомість із 01.01.2015 року фізична особа-підприємець повинна повідомити Державну фіскальну службу України про прийом на роботу найманого працівника, у відповідності до вищевказаного порядку..
Укладаючи трудовий договір працівник набуває можливості на реалізацію своїх трудових прав та державних соціальних гарантій, насамперед права на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових спорів, на участь в управління підприємством, установою організацією, забезпечення державних гарантій в оплаті праці, соціального, пенсійного, та медичного забезпечення, які здійснюються через Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонд соціального страхування на випадок безробіття..
Використання нелегальної робочої сили, не укладення чи несвоєчасне укладення трудових договорів між роботодавцем та працівником є грубим порушенням трудового законодавства і тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. Всім роботодавцям слід пам’ятати, що лише додержання трудового законодавства та законодавства про зайнятість при оформленні трудових відносин із працівниками, гарантує стабільну підприємницьку діяльність і дасть змогу уникнути непорозумінь із найманим працівником та контролюючими органами.
Микола Прокопенко, головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Чернігівській області
