07 жовтня 2015
30 вересня Православна Церква відзначала День пам’яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Цей день для настоятельниці Густинського Свято-Троїцького жіночого монастиря ігумені Віри (Віри Григорівни Таран) завжди особливий, адже є Днем її тезоіменитства. Нинішнє світле вересневе свято знакове для жителів Чернігівщини, для віруючих і прихожан Густині, для всіх, хто поспішає до обителі з різних куточків світу: 30 вересня матушка Віра зустріла свій славний 70-річний ювілей. Зустріла молитвами і духовними радощами, вагомими здобутками і новими планами (підводити підсумки – ще дуже рано!).
У головному храмі монастиря була звершена Божественна Літургія, яку очолив Високопреосвященніший Митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія ігумені Вірі був вручений орден Преподобних Антонія і Феодосія Печерських І ступеня. Серед почесних гостей свята були Високопреосвященніший Митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Високопреосвященніший Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней, Преосвященніший єпископ Фастівський Даміан, браття і сестри інших православних монастирів, паломники з Київщини, Сумщини, Одещини, Чернігівщини, з батьківщини матушки Віри – Черкащини…
По завершенні богослужіння великоповажні гості привітали ігуменю Віру з Днем Ангела та ювілеєм, побажали їй здоров’я, Божої допомоги в благородних починаннях, успіхів на подальшому шляху чернечого служіння, добра і процвітання обителі, яку вона очолює.
Ігуменя Віра також отримала щирі вітання і найкращі побажання від інших архіпастирів, від духовенства і сестер, прихожан, учнів недільної школи Стрітенського собору Прилук, від численних паломників, котрі прибули на свято. Відома прилуцька письменниця Лілія Черненко-Бондаревич презентувала цього дня у стінах Густинської обителі свою нову книгу «Ігуменя», що присвячена настоятельниці та приурочена до її ювілею.
КНИГА «ІГУМЕНЯ» – КНИГА ПРО БОГА І ВІРУ, ПРО НАШІ НАДІЇ І БІЛЬ, ПРО ГУСТИНСЬКУ ОБИТЕЛЬ ТА ЇЇ НАСЕЛЬНИЦЬ
Душа українська живе нині в синдромі листопада, в депресії, в утомі від війни і трагічних смертей. Що є добро, а що – зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті й зла? Може, тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа?..
У кожного, безперечно, свій власний досвід спілкування з Небом, своє уявлення про Господа нашого… Лілія Черненко вже 20 років займається медіаслужінням Православній Церкві, Густинському монастирю, де вона час від часу живе в якості послушниці. Її часто називають літописцем сучасної Густині. Духовна тема – одна з головних тем творчості пані Лілії, й нова книга – вже четверта із 12-ти виданих. У ній вона розмірковує про відповідальність людини перед Всевишнім за свої вчинки, намагається знайти разом із читачем відповіді на питання, що споконвіку хвилюють людство.
Україно-російськомовна книга «Ігуменя» щойно вийшла в київському видавництві «Хімджест». Книга має гарне поліграфічне оздоблення, 320 сторінок, великий блок кольорових фото, яскраву тверду обкладинку, що робить її схожою на дорогоцінну подарункову шкатулку.
Композиційно книга складається із трьох частин. До першого розділу увійшли нові вірші Лілії Черненко на духовну тематику, до третього – есе, нариси і репортажі останніх років, надруковані в обласній газеті «Відомості Чернігівщини». Центральне місце в книзі, це другий розділ, займає документальна повість «Ігуменя Віра», де розповідається про життєвий та подвижницький шлях настоятельниці Густинського монастиря матушки Віри. Це друге «народження» повісті – вона була видана п’ять років тому скромним тиражем, викликала великий резонанс і багато хто з нетерпінням чекав на її перевидання.
Читачів зачаровують щирість, сповідальна манера письма авторки, філософічність і глибина її роздумів. У віршах та есе повною мірою відображені деталі непростого українського сьогодення: вокзал із переселенцями; стрільба не по мішенях, а по живих людях; згорьована мати над могилою сина, котрий загинув в АТО; божевільне наше плавання на сучасному «Титаніку», який наштовхнувся на айсберги нерозуміння й злоби до собі подібних, що, безумовно, може призвести до краху… Розуміючи це, поетеса інколи зізнається ось у чому – «метеликом хочу я бути – метеликом біля Бога…». І більше нічого не треба: ні нагород, ні слави… Серце вночі не дає спати, болить і болить від печальних новин. Але ж, стверджує авторка, і на воєнному зламі продовжується життя: «під православним ликом ще поки живемо…». І «пасхальна у храмі просфора» стає нашим «земним і небесним хлібом».
Тепла молитва біля ікон (а кожна ікона дивиться на нас очима Богоматері, Ісуса), силует на Туринській плащаниці, вічні дерева Гетсиманського саду можуть привести нас до Спасіння, допомогти змінити себе і сучасний світ на краще – «почути тільки зостається, що Бог ще вчора нам казав…».
ПРО ГУСТИНСЬКУ ОБИТЕЛЬ ТА ЇЇ НАСТОЯТЕЛЬНИЦЮ
Безперечно, ігуменя Віра – дивовижна, яскрава, харизматична особистість серед представників сучасного православного чернецтва. Справжня монахиня, істинна поборниця Віри, людина великої душі. Черниця, через яку ми маємо змогу торкнутися духовної спадщини Православ’я. Багатьох ігуменя привела до Віри і ствердила в ній.
Густинський монастир – один із найбільш прекрасних і благодатних куточків на планеті. Разом із сестрами, віруючими, добродійниками матушка Віра перетворила Густиню на центр високої Православної культури, на тиху пристань Доброти і Милосердя, на духовну перлину, квітучий молитовний сад. Велика сестринська громада – дружна родина, котру виховала мудра мати, – славиться духовною освіченістю, інтелігентністю, щиросердністю...
– Ні для кого не секрет, що душею і розумом обителі є матушка Віра. Саме вона «заводить» густинський годинник своєю жертовністю, добротою, – зазначає Лілія Черненко. – Дивлячись на неї, я збагнула, що чернецтво, яке вона уособлює, – це не тільки безшлюбність і суворе вбрання. Це самопожертва і любов, безперестанна молитва. Ігуменя Віра отримала в дар від Бога особливий талант – знання людського серця, здатність направляти людей на праведний шлях. Тому і поспішають до неї з усіх усюд – за порадою, підтримкою, благословенням, за безцінним духовним досвідом… Густиня стала для багатьох мірилом добропорядності та гріховності вчинків і навіть думок. Стала Совістю.
Пані Лілія зізнається, що для неї Господь Бог передусім там, у Густині, – саме в цій обителі вона виразно і реально відчуває Його, пізнає заново – в молитвах, у читанні Святого Письма, бачить в очах матушки Віри… Тема Густині – невичерпна, безкінечна…Тому й більшість нових віршів, есе, нарисів із книги присвячені Густині, її життєдайному світлу:
– Я щаслива, що мала таку чудову нагоду вперше презентувати книгу в стінах монастиря, в день ювілею нашої дорогої ігумені, яку всі дуже шанують... Її роки летять, сміються і сумують. То котяться в долоні спілими червонощокими яблуками Спаса, то падають у траву зірками Чумацького Шляху. Життя матушки тече, як вода Вічної ріки, – в тихих порухах серця, в праці й молитвах, у Любові. В її нинішньому ювілейному вересневому кошику досхочу всього – там дихання вітрів грузинських ущелин, гарячий пісок Палестини, пам’ять про дорогих їй людей, золоте листя вічних дерев, її безмежні Всепрощення і Мудрість… Радію з того, що багато священнослужителів і паломників отримали в дарунок книгу про нашу матушку та обитель, і вже маю телефонні дзвінки з усієї України – питають, де можна придбати книгу «Ігуменя», просять надіслати поштою… Це ж прекрасно!
Я безмежно вдячна меценату Анатолію Мирошниченку за фінансування книги «Ігуменя», що присвячена матушці Вірі й стала для неї (як і для її духовних чад, прихожан та віруючих) дорогоцінним подарунком з нагоди її 70-річного ювілею...
ПІД ВІТРАМИ ВСЕСВІТУ
Камерність та інтимність – шляхетні риси нової книги Лілії Черненко «Ігуменя». Їх ми вже мали змогу спостерігати у її попередній книзі «Густинські етюди». Письменниці вдається гармонійно об’єднати в рамках одного тексту, однієї літературної дійсності своє Благоговіння перед Богом і напрочуд теплі родинні почуття, в яких немає фамільярності, а є велика Повага.
Справжніми родзиночками першого, поетичного, розділу книги «Ігуменя» є «Бусинки з чоток» – власний винахід авторки. «Бусинки з чоток» – римовані чотиривірші, в рядках яких немає нічого зайвого і до яких нема чого додати. У чотиривірші завжди закладена одна-єдина важлива думка, на кшталт «В кожній жінці Єва живе, є Адам не у кожної…»
– Інколи життя схоже на твори Кафки, вражає якимось суцільним абсурдом, – з гіркотою каже Лілія Черненко. – Як і чим захистити душу свою? Як протиставити себе безодні страху?.. Ми не чуємо інколи, на жаль, що говорить нам Господь. Ми молимося, звертаємося до Бога з проханнями, дякуємо за Його милість. Святі отці вчать нас: «Не кажіть Богу, що у вас є проблеми, кажіть проблемам, що у вас є Бог». Молитва – повітря для душі, її камертон, що налаштовує душу на потрібну частоту і чистоту. Найкраща молитва – покаянна, найсильніша – за інших, за ближніх, за незнайомих. Навіть за тих, хто за тебе ніколи не помолиться... Я не хочу, аби у читачів моєї нової книги склалося враження, що я все знаю і все вмію. Ні, це далеко не так. Я така ж, як і інші, – звичайна грішна людина, котра вагається, помиляється, спокушається і кається. Я ще тільки наблизилась до Господніх дверей, стукаю в них, і, можливо, мені відчинять…
Майже кожен вірш книги Лілії Черненко схожий на молитву. Поетеса молиться у них за Україну і мир, за те, щоб усі хлопчики планети повернулися з війн додому живими, щоб війни взагалі зникли… Молиться за те, щоб брат не стріляв у брата, щоб вельмишановні державні мужі ухвалювали виважені рішення…
Планета Земля здається їй хиткою колискою, яку розгойдують тривожні вітри Всесвіту. Іноді у неї виникає бажання сісти разом із Ноєм у ще не збудований ковчег (чи вистачить у ньому місця всім нам, слабким та грішним?) і поплисти на край світу, де завжди сонце і квіти, де на людину не дивляться через приціл гвинтівки, де всі щасливі й усміхнені…
– Сенс життя кожної людини, як би пафосно це не звучало, – говорить письменниця, – самоствердження у вельми непростому світі, самовдосконалення. Розуміння Бога як абсолюту Сумління і праведного життя… Кожен із нас має спрямувати свою добру енергію, гарні вчинки, свої сокровенні молитовні слова Любові та Надії до Неба, до Всевишнього, до Благості… Всі слова наших молитов зберуться, сконцентруються в єдиний потужний згусток Світла й повернуться до нас на Землю Добром… Я впевнена в цьому.
Вона не пропонує готових рецептів, а шукає точки опори в цьому хиткому світі. Сумнівається, втрачає і знову знаходить надію, радиться із читачами… Крім Православної Віри, пані Лілія вбачає ці точки опори в родині – книга сповнена родинної магії. Про нерозривний зв’язок поколінь, пам’ять дитинства, де є старенька ікона в маленькій сільській хаті її бабусі Марфи, читаємо ми на сторінках книги.
Вона розповідає онучці притчу про таланти і відповідає на її запитання про те, куди ж подівся Янгол, якого шукала дівчинка, може, він «спить під квітучою вишнею у саду, стомившись від справ?» А ось як закінчується один із її віршів:
«Мій син тепер Псалтир читає під сонячним вікном. Хтось Юду, може, обирає, я ж залишаюся з Христом». Зворушують вірші про батька, який уже відлетів в інші світи і десь там, на небесному ґанку, сидить зі свіжою газетою, а донька страшенно сумує за ним…
При читанні поезій та прози Лілії Черненко занурюєшся у тишу, відходять життєва суєта, буденний мотлох. Книга очищає, просвітляє душу, наповнює її благодаттю, дає впевненість у тому, що життя, незважаючи на його складність, – диво, що ми не самотні в цьому світі, що потрібно йти на світло Бога, а Він на нас чекає. Твори пані Лілії спонукають до роздумів про буття і совість, про святість і Божественну велич, про те, що ми – частина Всесвіту… Це – одкровення, яких потребують наші душі. Подякуймо ж письменниці за цю чистоту, за цей ковток свіжого повітря.
Ремарк говорив, що в темні часи гарно видно світлих людей. У кожного свій власний діалог із часом, з долею, з людьми і Богом. ХХІ століття випробовує людину, і кожен з нас щодня проходить тест на Порядність та Милосердя. На вміння жити поруч із людьми і бути Людиною… Нова книга письменниці – матриця її душі, надія наших сердець на те, що зло і жорстокість нарешті будуть переможені Добром та Любов’ю, Вірою, Словом, культурою… Може, саме такої книги нам і не вистачало?..
З письменницею спілкувалася і ділилася враженнями від її нової книги Аліна Заславська
Газета "Вітомості Чернігівщини" від 7 жовтня 2015 року
