Прилуцька міська рада офіційний веб-сайт

– До Прилук?

– Ні. Спочатку в жовтні нас привезли до Козельця, де ми проходили тримісячний інтенсивний курс української мови. А вже після нього я дізналася, що їду до Прилук.

– Мова давалася складно?

– Я дуже хотіла вивчити українську і зараз намагаюся спілкуватися нею якнайбільше. Гадаю, виходить набагато краще за інших волонтерів Корпусу миру. Адже в університеті я опановувала російську, а їм довелося вчити українські літери з нуля. Мені в цьому плані було легше.

– Крім української та російської, ще якусь іноземну мову знаєте?

– Коли я ще ходила до школи, то на рік по обміну їздила до Чехії. Тому раніше добре знала чеську. Зараз розумію її, але майже не говорю нею. Немає практики. Саме в Чехії я полюбила слов’янські мови, культури. Хотіла вдома в університеті вивчати чеську, однак її не викладали. Була лише російська. Я вирішила: російська – тож російська. Тепер опановую ще й українську.

– Я так розумію, що до жовтня 2015-го Ви в Україні ніколи не були?

– Ні. Як я вже казала, раніше жила у Чехії, а ще була в Росії, Грузії, Монголії.

– То чому приїхали саме до нас? Вас сюди направили?

– Я Україну обрала сама. Ви зараз переживаєте дуже цікавий момент історії, і я хотіла побачити все на власні очі.

– Не страшно було відправлятися до країни, де триває війна?

– Ні. Україна – велика країна. Я вірю, що все буде гаразд.

– Батьки та молодий чоловік відпустили Вас за океан без проблем?

– Мама і тато вже звикли, що я рідко буваю вдома, а от відстань до мого бойфренда навіть скоротилася. Він німець, зараз навчається в університеті у себе на батьківщині. І з ним, і з батьками спілкуємося через Skype.

– Де оселилися у Прилуках? У готелі чи винаймаєте квартиру?

– Я живу в родині Луцаїв (сім’я мешкає в мікрорайоні 273-го кварталу – авт.). Їхні діти навчаються у 14-й школі. Аліна − в 11 класі, Рома – в 9-му. Вони мене прийняли як рідну. Дуже приязно поставилися до мене і в колективі.

– БАМ і 14-а школа – це далекувато. Як добираєтеся до роботи?

– Якщо гарна погода, то йду пішки. Маршрут я вже добре вивчила. Та й люди у Прилуках хороші. Запитаю – завжди підкажуть, допоможуть. Якщо ж погода погана, то або їду автобусом, або підвозить своєю машиною Володимир Васильович (Луцай – авт.).

– Що за той час, поки мешкаєте в Україні й, зокрема, в Прилуках, уже встигли побачити, де побували?

– Ми всією сім’єю їздили до Києва, відвідували там музеї, центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre. Також побували в Густині. На Водохреща всі разом пірнали в ополонку. Відчуття неймовірні! У майбутньому мрію побувати на Західній Україні, познайомитися із гуцульською культурою.

– Їжу собі готуєте самі чи ходите до кафе?

– Навіщо ходити до кафе, коли вдома смачно годують (посміхається – авт.)? Зазвичай вечеряємо родиною, поснідати можу в школі. Хоча вмію готувати, адже раніше тривалий час мешкала сама.

– І як Вам українська кухня? Що сподобалося?

– Дуже смачна. Особливо мені подобаються страви із буряком – вінегрет та борщ.

– Окрім рецепту борщу, щось на згадку про Україну додому повезете?

– Мені моя названа родина вже подарувала вишиванку. Я вмію в’язати, а вишивати – ні. Тому хочу навчитися цій справі.

– Чим займаєтеся у вільний від роботи час?

– Люблю спокійно посидіти, випити чаю і почитати книгу. Особливо фентезі. Полюбляю автора Ніла Геймана. Також читаю українською «Гаррі Поттера». Мені текст знайомий, тому це ще одна можливість краще вивчити вашу мову. Із Ромою, коли тепло, катаємося на спортивних велосипедах. Я вдома займалася народними танцями. І ми з учнями до 8 Березня підготували номер, де виконуватимемо американський народний танок.

– Поживши в Україні вже 5 місяців, можете порівняти наші країни?

– Я не бачу особливих відмінностей у житті в містах, а от села у вас дещо бідніші. Мій рідний Портленд за кількістю населення приблизно такий же, як Прилуки. Він знаходиться на березі Атлантичного океану. Це морське місто. У нас є університет мистецтв і щомісяця на вулицях проходять мистецькі ярмарки. До Портленда приїжджає багато творчої молоді із Нью-Йорка. Коли ж я розмовляю із молодими людьми у Прилуках, то вони, навпаки, мріють перебратися до Києва чи інших великих міст. І це сумно.

– Чому українці можуть повчитися у американців і чому навчити їх?

– Американці оптимістичніші, більше вірять у себе. Натомість українці можуть навчити нас терплячості та врівноваженості. Взагалі ж люди скрізь однакові, й наші культури не дуже різняться між собою. Згідно з умовами договору, Кейла Когл працюватиме у Прилуках протягом двох років. Волонтерською місією передбачено її участь у громадському житті Прилук. Тому дівчина вже познайомилася із головою Молодіжної ради, директорами ЦТДЮ та МБК. Два роки – орієнтовний термін. Гостя із США може як розірвати договір та поїхати з України набагато раніше, так і залишитися тут по завершенні місії.

– Не можу сказати, як буде у майбутньому, але зараз їхати з України, з Прилук я не хочу. Мені тут подобається, – запевняє Кейла Когл.