23 листопада 2018
Найбільшою трагедією в історії українського народу був штучний голод 1932-33 років. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Голод забрав протягом 1932-1933 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів. Багато людей пережили страшні часи голоду, мільйони не пережили. Мільйони жертв заслуговують на значно більшу пам'ять, ніж просто постаменти, пам’ятні знаки...
У четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається скорботна пам’ятна дата — День пам’яті жертв голодоморів. Український парламент визнав Голодомор геноцидом українського народу. 24 країни світу також офіційно визнали Голодомор геноцидом проти української нації.
У зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні вшанувати пам'ять жертв голодоморів, біля пам'ятного знака жертвам Голодоморів на Центральне міське кладовище сьогодні прийшли посадовці та депутати міської ради, представники підприємств, установ, організацій, громадських організацій, громадські діячі та активісти міста.
Цьогоріч у Прилуках в пам'ять про загиблих під час голодоморів та геноциду українського народу відповідно до розпорядження міського голови пройде ряд пізнавально-просвітницьких заходів у освітніх та бібліотечних закладах міста.
24 листопада о 16:00 на Соборній площі міста відбудеться загальноміський захід «Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками».
24 листопада о 16:00 - Всеукраїнська акція «Запали свічку». Свічки-пам’яті також можна запалити й в своїх помешканнях, установах, підприємствах та організаціях.
24 листопада на будинках і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій з нагоди вшанування пам'яті жертв голодоморів - геноциду Українського народу - приспустити Державний Прапор України.
Шановна громадо! Запрошуємо взяти участь у загальноміських заходах!
Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю міської ради
Архіви та свідки говорять!
Прилуки. Із доповідної записки секретаря Прилуцького райкому та голови райвиконкому до секретаря Чернігівського обкому КП(б)У. 25 травня 1933 року особливо важке становище робітників місцевих підприємств. Норма хліба 200-300 грам на працюючого. Махоркова фабрика - 133 чоловіка на межі смерті, діти одержують харчування один раз на день при тому дуже поганої якості; радіо-штампувальна: факти повної злиденності і опухання, виявлено 13 сімей, діти яких лежать опухлі. Трапляються часті обмороки під час роботи. В громадському харчуванні - капуста, інколи крупи. У місті утворені комісії для обліку всіх харчових ресурсів у всіх організаціях та установах. Забезпечити хоч мінімальні потреби не можемо за відсутністю хліба. Просимо урахувати стан міста та негайно дати продовольчу і фуражну допомогу.
Із спогадів свідків - Приходченко Єфросиньї Яківни, місто Прилуки Спочатку помер батько - Яків Леонтійович. Похований на Кустівцях. Старша сестра Варка жила у Яблунівці. Як стало зовсім голодно, в колгоспі почали дохнути коні, їх вивозили за село. Разом з іншими людьми їх сім’я ходила туди. Через деякий час від коней залишались тільки хвости. А потім не стало зовсім нічого їсти. Діти почали пухнути з голоду. Варкин чоловік, який був майже знесилений, подався у Білорусію по харчі. Скільки тривав цей похід, не пам’ятаю, але коли повернувся, дружини і трьох дітей в живих не застав.
Із доповідної записки секретаря Прилуцького райкому та голови райвиконкому до секретаря Чернігівського обкому КП(б)У 25 травня 1933 року: на 14 травня 1933 року в р-ні нараховується 4127 голодуючих сімей, з них дорослих - 3117, дітей 6410, померло -1082. Багато смертей не реєструються в селищних радах. В селах: Лапинці, Малківка, Жовтневе зафіксовані випадки людоїдства. Людей хоронять по 2- 3 чоловіки в яму. Через виснаження люди не виходять на польові роботи, масовий падіж скоту і тяглової сили.
Із спогадів свідків - Радченко Марії Павлівни, м. Прилуки. Гірко стає, як думаєш про ті роки. Падали люди, ніхто їм не допомагав, ніхто не рахував, скільки померло. Тим, хто бачив і пережив оте, ніколи не забудуться пухлі руки, як несли або везли на старий цвинтар своїх рідних. Мого дідуся ховали дочки: моя мама Федора і сестри - Марія та Палажка. Викопали неглибоку яму, бо сил не було. Ні гроба, ні хреста. Це вже через декілька років поставили. Мама розповідала, що Прилуцьке центральне кладовище являло собою жахливу картину. Живі опухлі люди йшли і сідали прямо на цвинтарі. Приходили сюди помирати. Скільки безіменних могил тут, пам’ятником яким став барвінок з пролісками.
