28 листопада 2020
Щороку, у четверту суботу місяця в Україні вшановують День пам’яті жертв голодоморів. Він був запроваджений Указом Президента України у 1998 році. У 2006 році Законом України Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом. Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні. Це нагода замислитися над періодом історії, що сформував нашу національну ідентичність, це потужний рух пошуку історичної правди та світове визнання геноциду українського народу.
Сьогодні, 28 листопада, прилучани долучилися до щорічної Всеукраїнської акції «Запали свічку». З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічки і мовчки клялись, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав. Запалена свічка свідчить про те, що ми - пам'ятаємо про жертви голодоморів в Україні.
Це наш обов’язок перед мертвими і ненародженими. Запалена свічка горить, зігріваючи душі тих, кого в 33-му не відспівували, не оплакували, не провели, не поминали.
Архіви та свідки говорять!
Прилуки. Із доповідної записки секретаря Прилуцького райкому та голови райвиконкому до секретаря Чернігівського обкому КП(б)У. 25 травня 1933 року особливо важке становище робітників місцевих підприємств. Норма хліба 200-300 грам на працюючого. Махоркова фабрика - 133 чоловіка на межі смерті, діти одержують харчування один раз на день при тому дуже поганої якості; радіо-штампувальна: факти повної злиденності і опухання, виявлено 13 сімей, діти яких лежать опухлі. Трапляються часті обмороки під час роботи. В громадському харчуванні - капуста, інколи крупи. У місті утворені комісії для обліку всіх харчових ресурсів у всіх організаціях та установах. Забезпечити хоч мінімальні потреби не можемо за відсутністю хліба. Просимо урахувати стан міста та негайно дати продовольчу і фуражну допомогу.
Із спогадів свідків - Приходченко Єфросиньї Яківни, місто Прилуки.
Спочатку помер батько - Яків Леонтійович. Похований на Кустівцях. Старша сестра Варка жила у Яблунівці. Як стало зовсім голодно, в колгоспі почали дохнути коні, їх вивозили за село. Разом з іншими людьми їх сім’я ходила туди. Через деякий час від коней залишались тільки хвости. А потім не стало зовсім нічого їсти. Діти почали пухнути з голоду. Варкин чоловік, який був майже знесилений, подався у Білорусію по харчі. Скільки тривав цей похід, не пам’ятаю, але коли повернувся, дружини і трьох дітей в живих не застав.
Із доповідної записки секретаря Прилуцького райкому та голови райвиконкому до секретаря Чернігівського обкому КП(б)У 25 травня 1933 року: на 14 травня 1933 року в р-ні нараховується 4127 голодуючих сімей, з них дорослих - 3117, дітей 6410, померло -1082. Багато смертей не реєструються в селищних радах. В селах: Лапинці, Малківка, Жовтневе зафіксовані випадки людоїдства. Людей хоронять по 2- 3 чоловіки в яму. Через виснаження люди не виходять на польові роботи, масовий падіж скоту і тяглової сили.
Із спогадів свідків - Радченко Марії Павлівни, м. Прилуки.
Гірко стає, як думаєш про ті роки. Падали люди, ніхто їм не допомагав, ніхто не рахував, скільки померло. Тим, хто бачив і пережив оте, ніколи не забудуться пухлі руки, як несли або везли на старий цвинтар своїх рідних. Мого дідуся ховали дочки: моя мама Федора і сестри - Марія та Палажка. Викопали неглибоку яму, бо сил не було. Ні гроба, ні хреста. Це вже через декілька років поставили. Мама розповідала, що Прилуцьке центральне кладовище являло собою жахливу картину. Живі опухлі люди йшли і сідали прямо на цвинтарі. Приходили сюди помирати. Скільки безіменних могил тут, пам’ятником яким став барвінок з пролісками.
Відділ інформаційної діяльності та
комунікацій з громадськістю міської ради
