08 грудня 2020
Прилуки уперше згадуються в історичних літописах під 1085 роком. І уже тоді це не була просто фортеця, в якій перебувала лише військова залога, а згадується саме "Прилук-город", тобто, місто заселене людністю, але місто укріплене, місто-фортеця. Отже, тут, як і в інших містах Київської Русі, було дві влади - військова і цивільна. На превеликий жаль про це можна тільки здогадуватись, бо про місто домонгольських часів є лише скупі згадки в літописах та й усе.
Достовірна інформація про управління у місті відома з часів Вишневецьких, коли у Прилуках існувало ратушне управління, яке збереглося потім і в Козацькій державі після визволення українських земель від поляків, аж до ліквідації Москвою Гетьманщини у 80-х роках 18 століття. Хоча, звичайно, у ті часи вся повнота влади не тільки у місті, але й на території цілого краю належали військовій адміністрації, тобто, козацькій старшині на чолі з полковником.
Отже, органом міського самоврядування у Прилуках була ратуша, до складу якої входили урядовці: війт, два бурмистери і писар. На чолі ратуші стояв війт, йому допомагали бурмистери, які й заміщали війта в час його відсутності. Війта обирали вільними голосами на невизначений термін, можливо що й пожиттєво, а потім обраного ще й обов’язково затверджував на посаді сам гетьман. Скоріше за все, що до урядовців ратуші належали й городові козацькі отамани та городничі. Всіх інших ратушних урядовців теж обирали на зборах "всего посполства волними их голосами". Коло діяльності урядовців чітко визначалося, вони повинні були: "ежедневно сходясь в ратуш, иметь совет и старательство о всяком добром состоянии градском", а також "ссоры, распри и драки, которие к немалим народ приводять озлоблениям, усмирять". Ратуша дбала про належний стан доріг, мостів, вулиць, слідкувала за санітарним станом міста, пожежною охороною, за торгівлею, навіть за цінами на базарі, щоб вони були "не излишние", а "правдивые". Міська влада наглядала за порядком на вулицях, забороняла "п’янственные шумы", кулачні бої, "купальные огни" і навіть вечорниці, виловлювала жебраків і бродяг, беручи їх "на караул". Під наглядом ратуші були цехи, шинки.
У "Правах, по которых судится малороссийский народ" зазначалося про вибори достойників: "Оные члены избиратись должны из мещан знатных, постоянных, совестных, розсудных, добронравных и где могут быть ученых, законнорожденных, в правах искусных, не молодших от двадцати пяти, а не старейших от семидесяти лет, не излишне богатых, котории общество утеснять обыкли, и не весьма скудных, котории ради скудности служить паче, а не судить способны, но средних и нелакомых, ни лихваров, не прелюбодеев, не иноверных и не иностранных, но тубилцов со всем достойных, и ни в чем не подозрительных..." Чудово виписані вимоги, які й нині абсолютно прийнятні.
Посада міського війта була дуже престижна і досить пристойно оплачувалася. По-перше, він мав право на одержання рангової землі, тобто, на весь час перебування на посаді отримував земельні угіддя і, навіть, ціле село чи хутір. Часто-густо війти отримували ще й щорічну платню з міських прибутків, яка іноді сягала до 500 золотих. Окрім того, війт мав право на частку з торгівельних зборів, отримував обов’язкові подарунки на свята від ратуші, цехів, міщанства. І це у ті часи зовсім не вважалося хабарем, або чимось протиправним. Нерідко городяни, обираючи главу міста, зобов’язувувалися безкоштовно обробляти йому городи, перевозити сіно, заготовляти дрова на зиму та інше. Так, прилуцький війт "взимал себе за труди скутного от продажи кухви горелки по шостаку, ведеркове з ведерка, если хто що мерил, по копейце квартового, в ярмарок по две копейки ".
Бурмистер вважався другою особою після війта і був незмінним членом усіх судових засідань, які проходили в місті. Два бурмистери прилуцької ратуші, під час проведення річних ярмарків "брали от местца по две копейки". Отаман городовий вважався однією з перших осіб у місті, часом він заміщав на посаді сотника, інколи навіть призначався наказним (тимчасовим) полковником. Так, у списках прилуцької міської старшини городовий отаман поставлений, навіть, перед війтом і бурмистерами. Головним обов’язком отамана був нагляд за порядком у місті . Міський писар вів усе ратушне діловодство і через це мав ще й помічників, яких називали писарчуками або підписками. В ратуші велися реєстри вхідних і вихідних паперів, книга декретів і чолобитних, книга протестів, книга царських грамот, так звана "чорна книга", а також книги купчих записів, привілеїв та інше. Писар прилуцької ратуші отримував 14 рублів грішми і "осмачок" борошна, при ньому був і підписок, якого "ради многоделства принято". Обов’язки городничого не збігалися з функціями війта, він навіть не входив до категорії урядовців, а вважався служителем. Городничий теж відповідав за порядок у місті та здійснював нагляд за ув’язненими. Прилуцький городничий отримував за службу борошно житнє і пшеничне, пшоно, горох, сіль, рибу та ще й 2 рублі грішми. При ратуші були також осавульчики і соцький, які викликали до ратуші потрібних осіб, доставляли папери, затримували підозрілих осіб, стежили за пожежною безпекою, вони теж отримували грошову та натуральну платню, а ось ключник, який відав господарством, отримував тільки "одежу простую з ратуша". Ще серед ратушних служителів згадуються в історичних документах два поштарі , які отримували від прилуцької ратуші по 3 рублі, борошна на місяць по 2 четверики, пшона по ґарцю, солі по два фунти", кат, якого чомусь називали "мистром". Цікаво, що цей "мистр" у Прилуцькому полку "взимал кожного року з диму так з козаков, яко и посполитіх людей по едной копейце, а в ярмарках и торгах во всего полку городках сотенних и в полковом городе в торгових людей по осьмаку з воза». Крім цієї плати кат отримував ще й окрему платню" за мучение зжением... за урезание ушей или носа, и за смертную єкзекуцию по пятдесят копеек по древнему обекновению"12. Серед служителів також значилося шість сторожів польових, які несли сторожову та караульну службу, вісім баштових сторожів, які охороняли укріплення міста.
Ратушне управління містом проіснувало до 1782 року, коли в Україні була запроваджена дія уведеного раніше в Росії "Учреждения для управления губерниями Российской империи", за яким міста виділялися в окремі одиниці та провендено всенародний перепис населення Російської імперії. В Прилуках, як і в інших містах України, був створений міський магістрат і управа благочинія. До складу магістрату входили два бурмистери і чотири ратмани (радники), яких обирало купецтво і міщанство міста на три роки. Управа благочинія наглядала за порядком у місті та за виконанням закону про пашпорти, її очолював городничий. У цьому ж році Прилуки увійшла до складу новоутвореного Чернігівського намісництва. Після закінчення перепису населення, 4 липня 1782 року був затверджений герб міста Прилуки, а 3 травня 1783 року місту присвоєне магдебурзьке право.
Прилуцький краєзнавчий музей імені В.І.Маслова
