27 січня 2021
Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Голокост - це геноцид єврейської раси у роки Другої світової війни. Від холокосту постраждало понад 6 млн євреїв.
Пекло окупації не пройшло безслідно і для єврейського населення Прилук. Як і на всіх окупованих територіях нацисти встановили у місті режим жорстокого терору. До кінця 1941 року всіх євреїв – жителів Прилук зібрали у приміщенні школи №4 для загального мешкання, заборонивши залишати обумовлену територію. Це було єдине, хоч і тимчасове, гетто на території області. Після жорстоких знущань. бранців водили на розстріли. 20 травня 1942 року відбулась масова страта прилуцьких євреїв на території Плискунівського яру.
Пройшли роки, залікувались рани війни, але пам’ять людська - категорія жива і вічна.
Спогади Ніни Іванівни Мінченко (Котеленець) прилучанки, колишнього викладача прилуцького педагогічного коледжу.
« У родині моїх батьків було тринадцять дітей (в живих після війни залишилось семеро.) Одна з сестер, Марія Василівна, була заміжня за Васильєвим Іваном Володимировичем (який був гарним кравцем чоловічого одягу). Проживали вони по вулиці Кузнечній (нині Гнідаша). 1913 року у них народився син – Васильєв Іван Іванович. По закінченні Харківського медінституту разом з своєю дружиною, Фабрикант Ольгою Борисівною, він був направлений лікарем у один з дитячих санаторіїв Білорусі. 5 лютого 1940 року був призваний на військову службу і незабаром пропав безвісти. Ольга Борисівна разом з сином, Васильєвим Володимиром Івановичем переїжджає у Прилуки до свекрів і влаштовується працювати лікарем на санепідемстанцію. Коли розпочалась війна, свекруха, пригадуючи єврейські погроми 1918 року, просила Олю виїхати з Прилук, та обставини затримали її і евакуюватись уже було пізно. Ольга Борисівна залишилась на окупованій території. 19 травня 1942 року до них прийшов поліцай і сказав, що Олі потрібно приєднатись до колони 20 травня».
Ніна Іванівна запам’ятала, що відбулось на наступного дня.
«20 травня тьотя прибігла до нас і сказала, що Олі вже нема. Картину розстрілу бачили хлопчаки, що споглядали з дерев. На схилі яру стояла машина. Каральну справу виконували німці у чорному з покритими білим головами. Перед стратою всі люди скидали з себе увесь одяг. По всім прикметам (на Олі був сірий смугастий шарф), саме така жінка і сиділа на купі одягу і була розстріляна останньою. Після розкриття у верхньому шарі до схилу яру, лежав труп молодої жінки з довгим кучерявим, але не чорним, а сивим волоссям, таке було і у Олі. Вона відростила його, щоб прикривати пов’язки з зіркою Давида, коли приходила до нас». Це одна з багатьох трагедій зламаних доль прилуцьких євреїв, які були винними тільки в тому, що були євреями.
Зав. філією Прилуцького краєзнавчого музею Іващенко Т.О.
