Прилуцька міська рада офіційний веб-сайт

У фондах Прилуцького краєзнавчого музею ім. В. І. Маслова зберігається п'ятнадцять аркушів формату 22,5х35,5см рукописного тексту спогадів О .М. Кисіля про життя відомого вченого, історика, етнографа, письменника, члена-коресподента Петербурзької Академії наук М. І. Костомарова у с. Дідівці Прилуцького повіту (нині Прилуцький р-н). Це унікальні документи, котрі дають повну уяву про відомого науковця, як звичайну пересічну особистість. Готуючи друкований текст цих спогадів ми намагалися мінімум вносити зміни до тексту. Так збереглися, наприклад, не завжди правильно побудовані речення, використання автентичних слів.

Передано до музею 25.06.1927р.

В. Маслов.

СПОГАДИ

Чернетка з статі, яка надіслана до українського музею діячів науки та мистецтва у м. Києві. О. Кисіль.

М.І. Костомаров у Дідівцях Прилуцького повіту Полтавської губернії (1875-1883рр.)

9 травня 1875 року М. І. Костомаров був повінчаний в церкві Св. Параскеви в с. Дідовці священиком Петром Петровичем Пащиною з моєю матір’ю Аліною Леонтіївною Кисіль, яка зовсім молодою дівчиною була засватана за Миколу Івановича, а після його арешту та заслання за примусом своєї матері одружилася з моїм батьком Марком Дмитровичем Кисілем (Помер у Києві у 1870 році і похований на Байковому цвинтарі).

У кінці травня чи початку червня (запам’ятав) наші молоді старики поїхали у Київ, де помешкання Костомарову запропонував, відомий в ті часи, окуліст, професор Іванов, який на літо їздив кудись лікуватися. Там (на Бібіковському бульварі) вони пробули до перших чисел серпня, звідкіль поїхали у Петербург, на свою квартиру на Васильєвському острові. У той час моя менша сестра Соня, навчалася у Смоленському інституті, куди й треба було її відвезти.

1876-1880 роки, якщо пам'ять мені не зрадила, Костомарови перебралися мешкати на літо у Павловському, куди забирали на канікули з інституту і мою сестру Соню. Як взимку так і влітку Микола Іванович до сніданку (у 12 ½ годин) збирав різні матеріали для своїх історичних монографій, а від сніданку до обіду (у 4 ½ години) він диктував свої історичні твори моїй матусі, бо був дуже слабкий на очі, і якщо читав чи писав, то притулявся обличчям до книги або паперу дуже близько. У ті часи, коли Микола Іванович не їздив по архівах, моя матінка читала йому різні книги. Після обіду вже нічого не писалось і не читалось, а ходили усі троє (Микола Іванович, моя матінка, та сестра Соня) на прогулянку у ліс, або ходили слухати концерти у павільйон на дачах у Павловську.

У Петербурзі дні провадились також, але по вечорам хто-небудь із знайомих заходив. По вівторках у Миколи Івановича збиралися всі ті знайомі, які бажали провести вечір з ним у бесідах до вечірнього чаю (у 8 ½ годин) і після нього. Найчастіше тут збиралися Д. М. Мордовцев, В.Л.Б…….,Ю.Ю. Цвітковський, О. М. Пипін, М. М. Стасюлевич та інші. Мордовцев та Б…… майже жодного вівторка не пропускали. Були й деякі дами та дівчата, та найчастіше з дівчат бувала Варвара Францовна Неслуховська, подружка по інституту моєї сестри Соні. Цю дівчинку (Басю, як її усі звали) усе наше сімейство дуже любило за її шустрість, веселість та винахідливість. У 1876 році Костомарови були осінню в Криму і повернулись звідти у вересні, пробули декілька днів у нас, у Дідівцях. Тільки з 1884 року, коли моя сестра Соня закінчила Смоленський інститут, всі троє (Микола Іванович, моя матінка і сестра Соня) приїхали на початку літа до нас у Дідівці.

Тут життя Миколи Івановича (режим) було трішки змінено. Прокидався він у шість годин ранку, умивався і нащесерце їхав до Кустівців (передмістя м. Прилуки) купатися до садиби грім. Кутузова, через яку протікала річка Удай. Тут була дуже чиста вода та пісчане дно. Їздив він купатися щодня, не дивлячись на те чи йде дощ, чи дуже пече сонце. Повертався він від Кутузова, ідучи верстви зо дві пішки, а за ним їхав фаєтончик з парою коней з дуже гарними щитовими ресорами. У 8 ½ годин він уже сидів за стаканом чаю, а як коли трішки запізнювався, проїхавши на Вокзальну вулицю до гром. Джигіля, який на ту пору славився дуже гарними бубликами.

Відразу після чаю до нас приходила сусідка Маруся Петрівна Савченко-Маценко, на особистості якої не можливо не зупинитися. Маруся Петрівна (народжена Круковська) закінчила Єкатерининський інститут у Москві, після чого засіла серед своєї роботи на хуторі Георгіївському ( і досі ще зветься круковщиною) майже на півдороги з с. Дідовець до м. Прилуки. Вона добре знала французьку та німецьку мови, бринькала на роялі, була добре ознайомлена з російською та закордонною літературами, словом була дуже вихована людина. Змолоду вона трохи поженихалась з аптекарем з м. Прилуки Фрометом, який кудись переїхав у друге місто і Маруся Петрівна під сорок років вийшла заміж за відставного капітана Олександра Павловича Савченко-Маценко, який змолоду був покинений батьком у Варшаві зі своєю матінкою. Олександр Павлович у 12-13 років був узятий якимось (забув прізвище) польським паном за козачка, а як йому минуло 19 років і пани усвідомили, що він російський потомственний дворянин, то за його стали клопотати у Миколи І, який у той час приїздив до Варшави. Він наказав зачислити його у кірасирський полк, бо він був високого росту і широкоплечий. Ніде Олександр Павлович не навчався, так напівграмотним і помер у Дідівцях років через 10-12 після смерті Миколи Івановича. Так от вам і пара і воєнний бурбон, ходячий на задніх лапках перед вищими його по чину або маєтку, і звисока дивляться на мужика та полупанків і дуже розумна, гарна вихована жінка з романом (Фромет) у минулому. Дітей у них не було. Так от ця сама Маруся Петрівна приходила до нас що дня у дев`ять годин ранку і до снідання (12 ½) читала Миколі Івановичу різні книжки російсько, французькою та німецькою мовами, які Микола Іванович привозив з Петербургу. Це були всі нові видання літературні та історичні. У 12 ½ годин Маруся Петрівна через фіртку з нашого саду йшла додому обідати з своїм стариком. Вона теж у цей термін була біловата.

Після снідання Микола Іванович диктував моїй матері свої твори, для чого держав перед собою на одній стороні письменного столу (на другій стороні сиділа та писала моя матуся) цілі жмути паперу, на яких були записані ним матеріали потрібні у даному творі.

Обід був що дня у 4 ½ години, після обіду приходила Маруся Петрівна і йшла з Миколою Івановичем гуляти у наш сад або на високу гору під самим селом Дідовцями, яка зветься і зараз Бакуновою горою. Як ця парочка проходила селом, за ними йшла сільська дітвора і там, на Бакумовій горі, грала перед старим паном, як дітвора звала Костомарова у хрещени, співали різні пісні, танцювала, балувалися. Після вечірнього чаю (8 ½ годин вечора) ми всі сиділи на ганку у дворі або на балконі у сад, балакали про всячину, а Микола Іванович частіше заводив річ про небо, про зорі тощо. Частенько, коли ми сиділи на ганку, який виходив у двір, до нас приходив старий кухар Федір, який народився у цьому дворі і в ньому й помер. Це був свій чоловік, при якому ми всі народились. Частенько підходив до нас побалакати і нічний сторож Іван Мигаль, теж старий, який був вже дорослим у ті часи, коли було скасовано кріпацтво. В таких випадках розмова невільно переходила на тему кріпацтва та давніх років. Бувало й так, що трішки поговоривши тут, Микола Іванович з Марусею Петрівною йшли гуляти у сад і довго там сиділи на ослоні по доріжці с пірамідальними осокорами.

Годин у 11-12 вечора ми всі розходились по своїм кімнатам, а Микола Іванович йшов у сад, де на в колінцях без кашкету на голові довго молився Богу. Молився він Богу теж на в колінцях і в ранці як тільки прокидався. У Петербурзі, перед тим, як молитися Богу, він засвічував перед іконами лампадку і воскові свічки. (Після смерті Миколи Івановича віддав його срібну лампадку у Дідівську церкву з надписом: « Горела до самой смерти у Н.И. Костомарова (7 апреля 1885)». Лампадка згоріла разом з церквою у 1920р.). Частенько Микола Іванович ходив до служби Божої у неділю, або у яке-небудь свято до дідівської церкви, або повертаючись з купання у неділю слухав службу у кустівській церкві. Дуже хвалив він службу священника о. Петра Базилевського. «Служить так, як служать у слав`янських землях, підвищуючи голос на окремих моментах»,- не раз казав про Базілевського Микола Іванович. У ті дні, коли йшов дуже великий дощ, Микола Іванович теж їздив купатися до Кутузових. Пам’ятаємо, що раз після такого купання він простудився, кашляв і написав листа до проф. Кашлова, який прислав йому такого рецепта:

Вр. Зварити страву з чабака

Та вкришити бурака,

Всипать треба цибулі.

І все те, що добули: і фасолі і барболі,

Щоб всього було доволі.

Цією стравою з чабака годувати козака.

М.І.Костомарову, Кошлаков.

З малими змінами так жив у Дідовцях Микола Іванович. Хто б до нас не приїхав, життя Костомарова шанувалось. У червні того ж 1887р. до нас у Дідівці прямо з станції Ніжин приїхав Данило Лукич Мордовцев. Приїхав він після Арарату, запалення легенів та перебування у Ментоні.( Після цього приїзду Данило Лукич надрукував нарис про Дідівці під назвою «Під небом Уураїни»). По обличчю не можна було сказати що «купець» (так звали Мордовцева близькі знайомі),бо його рідні брати торгували хлібом, був небезпечно хворим. Вів був постійно веселим і задоволеним жартував, сміявся. До обід пані Маруся Петрівна що-небудь читала Миколі Івановичу. Я ходив з Данилом Лукичем куди-небудь далеченько гуляти у ліс, у яри, у поле. Незмінно з нами гуляла з нами моя Діяна, яка всім дуже подобалась за свій розум. У ті часи, коли Микола Іванович наговорював моїй матусі, Мордовцев теж що-небудь писав у своїй кімнаті, або писав листи куди-небудь, або робив каректуру, яка надсилалась з Петербургу йому та Миколі Івановичу. Коректуру творів робила моя матінка, а як коли і я. Незабаром після приїзду Мордовцева до нас в Дідвці прибула Катерина Федорівна Юнге. Відома художниця і давня знайома Миколи Івановича, яку колись невдало сватали за Миколу Івановича. Висока, струнка, по обличчю не дуже видна. Вона переказувала усі московські новини (її чоловік окуліст, у ті часи був директором Петро…-Розумовської с/г академії ) і багато де-чого розповідала про «причуди», як вона казала, Л.М.Толстого. Через два три дні Катерина Федірівна вже малювала олійними фарбами по білому атласу гірлянди польових квіток, які я їй приносив з поля, пучки спілих темно-червоних шпанок та інше.

В кімнатах у нас було дві покоївки: Уляна відома всім петербурзьким на віщателям Миколи Іановича і Параска, узята тільки на літо для допомоги Уляні. Уляша, Уляна Івановна Голяченко з с.Дідівці, була взята до нас 10-річною дівчиною. Була майже одноліток з нами дітьми і прожила у моєї матусі 26 років (з 1875р. до 1885р. при Миколі Івановичу, до його і після його смерті. Після того вийшла заміж за швейцара дому Плаже проти церкви Миколи Морського. Уляша була весела, проворна, але на вид дуже проста, тоді як Параска 19 років була писана красовиця. (Параска потім вийшла заміж у с. Манжосовку Дідівського… приходу. У минулому 1926 р. я бачив уже сиву Параску-удову. Вона і зараз красовиця.

Катерина Федорівна захотіла змалювати Параску олійними фарбами в українському убранні. А так як Катерина Федорівна навіть погано розуміла українську мову, то я все пояснив Парасці. На другий день прийшла красавиця Параска і прийшла її старша сестра Настя дуже погана на обличчя. Щоб не образити Насті, Катерина Федорівна наперед швиденько змалювала Настю, а потім вже довго - довго малювала Параску, яку ми поставили під колонко комори в саду. По проханню Катерини Федорівни я жартував з Параскою, щоб вона була веселішою. Малюнок, який призначався для паризької виставки, вийшов дуже гарний.

Ходили ми (я, і сестра моя Соня) з Мордовцевим пішки у місто на ярмарок днів зо два до Івана Купала. А перед Іваном Купала ( Івана 24 червня) майже усі ми ходили на Бакунову гору слухати купальських пісень і дивитись як хлопці та дівчата скакатимуть через вогонь. Хіба вони знали, що сюди прийде старий пан і наносили багато кулів соломи. Всі ми тут сиділи слухали пісні, регіт, жарти і тільки одна Катерина Федорівна нічого не розуміла. Микола Іванович все пояснював їй, звідкіля узявся такий звичай, що його крім України ніде не має і т. і. .Катерина Федоарівн пробула у Дідівцях приблизно місяць і поїхала до Криму, де у неї була дача у Коктебелі. А Мордовцев пробув у Дідвцях ще декілька тижнів.

У липні приїхав до нас Василь Петрович Горленко з свого маєтку в с. Ярошівка Прилуцького такі повіту верстов за п’ятдесят від Дідівців. Низького зросту, широкоплечий з великою несиметричною до тіла гладко стриженою головою. Він був веселий гість і гість знайомий з новітньою зарубіжною літературою. Він тоді писав до газети «Новое время» рецензія на нові книги, які надсилались йому видавцем «Нового времени» О.Сувориним. Не памятою, чи в цьому році, чи в другому Микола Іванович з Горленком їздив до Переяслова за де-якими історичними справами але пам’ятаю, що вони вдвох туди їздили. У кінці серпня чи на початку вересня Микола Іванович і моя матуся з моєю сестрою Сонею та Уляно поїхали до Петербургу. І у нас стало тихо (маєток у якому літував М.І.Костомаров надійшов у спадщину моєму батькові, який заповів моїй матусі у по життєве володіння, однак вона передала його мені після смерті Миколи Івановича)

1882-1883 роки наші приїздили у Дідівці раніше 1881 року. Приїздив Мордовцев, приїздили Юнге, Горленко. Життя йшло по заведеному давно порядку. Тільки 1883 р. Микола Іванович приїхав хворий і дуже нервувався, що не може нічого робити, що він сліпне і таке ін. Купатися до Кутузова він усе рідше їздив, а проти Івана Купала уже не йшов на Бакунову гору, а в парі з Марусею Петрівною проїхали вони кругом на Бакунову гору, куди було винесено стільця, щоб Микола Іванович не сидів на землі. Сидів він тут смутний, мало балакав і поїхав знову округом додому. Це був останній наїзд Миколи Івановича до Дідівців. У 1884р. після того, як його проволокли сані якоїсь пані із під арки, що знаходиться у Петербурзі на Великій Морській вулиці, наші вже не приїздили у Дідівці, а провели літо на дачі у Павловському. Із листів покійної матусі і сестри Соні я бачив, що Микола Іванович вже не одужає і більше у Дідівці не приїде. 7 квітня 1885 року Микола Іванович помер у Петербурзі.

Одержавши телеграму про смерть Миколи Івановича, я пішов зі своє дружиною до нашого попа, і він відслужив панахиду по Миколі Івановичу у нашій дідівській церкві. Не встигли ми відслужити панахиду, як до попа прискакав верхи кінно поліцейський урядник, який прочитав папір, що губернатором заборонено служити панахиду по Миколі Івановичу. Моя матуся з сестрою Соне і Уляною приїхали у Дідівці у травні чи у червні. Літом знову був у нас Мордовцев, який ще раз приїздив до нас у 1887році. Приїздив і Горленко, але всі були схвильовані смерттю Миколи Івановича, і намагалися розважати мою матусю.

Цей короткий нарис життя Миколи Івановича далеко не повний . Дещо забулось за 42 роки зо дня його смерті, дещо можливо віднесено не до того року перебування Миколи Івановича в Дідівцях. Але все те що тут про нього написано пройшло перед нашими очима моїми і моєї дружини до якої Микола Іванович дуже поважно відносився.

«Олена Григорівна,- казав він не раз про мою дружину, при всіх,- невсипуща господиня». До цього треба додати, що Микола Іванович називав мою матусю раз у раз «баринею», а чому він її так звав зосталося без пояснень.

Олександр Кисіль.